Мета. Поглибити знання учнів
відомостями про виникнення писемності, про
історію та розвиток
рідної мови; показати її красу і багатство, розкрити її
|
необхідність у житті людини.
Розвивати комунікативну
компетентність учнів з даної теми; вміння та
навички виразного читання
творів різних жанрів, використовуючи засіб
виразності.
Виховувати любов і повагу
до рідного слова.
Хід заходу
1 – ведучий.
Синів і дочок багатьох народів
Я зустрічав, які перетинали
Гірські й морські кордони і, на
подив,
Багато бачили, багато знали,
Я їх питав із щирою душею:
- Яку ви любите найбільше мову?-
І всі відповідали:- Ту, що нею
Співала мати колискову.
Учитель. Сьогодні в нас чудове свято мови
та писемності. Прислухайтесь уважно до цих звуків. (Звучить у запису гавкіт
собак, нявчання котика, мукання корови).
Ці звуки нас зачаровують, милують наш слух, і ми із задоволенням їх слухали
б і слухали. А тепер послухаймо дивовижну музику, яка створена людиною.
(Звучить етюд П.І. Чайковського).
1 –
ведучий.
Звуків дуже є багато,
У природі все звучить:
Свище вітер, грім завзято
В темнім небі гуркотить.
2 – ведучий.
Навесні співає пташка,
І струмочок жебонить.
Джміль гуде, дзвенить комашка,
Все по – своєму звучить!
3 –
ведучий.
Звуки всі пізнати можна,
Хоч багато в світі їх.
Розбере дитина кожна,
Де тривога, сум чи сміх.
4 –
ведучий.
Але звуки ці – немовні:
Стукіт, грюкіт, шелест, свист.
Хоч приблизно та умовно
Ними скаже щось артист.
1 – ведучий. А чи завжди люди вміли
розмовляти? Чи спілкувалися вони між собою за допомогою мови?
2 – ведучий. Про це можна довідатись,
заглянувши у наше далеке – далеке минуле.
(Інсценізація легенди про виникнення
писемності).
3 – ведучий. Жило на землі плем’я
розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. А всі ці знання
зберігали в памяті, а діти вчились у батьків, спостерігаючи за ними.
4 – ведучий. І жила в цьому племені
сім’я: мама, тато донька Ая. Одного
разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів
вполювати звіра, та списа забув удома. Взяв тоді він шматок кори і намалював
листа дружині (писати тоді вміли тільки так).
1 – ведучий. Мама «прочитала» листа і
закричала. Збіглися всі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка
хоче ведмідь з’їсти, і показала кожному листа.
2 – ведучий. Всі схопили зброю і
кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що цього
хочуть убити, і почав утікати. Бігав, доки не натрапив по дорозі на старця –
мудреця. Почав просити у нього захисту.
3 – ведучий. Коли все з’ясувалося, то люди племені ще довго сміялися. Та
старійшини задумались і, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо,
щоб легше було тлумачити написане. І придумали літери.
4 – ведучий. Не знали, як же назвати
всі ці літери, а тут перед ними дівчинка гралася на ім’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання
буде Я. Згодом були названі всі літери.
1 – ведучий. Так виникло письмо. З
того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.
Учитель. Зараз вам може бути смішно, але
одного разу до моїх рук потрапили рукописи грецького історика Геродота, який
жив ще у 5 столітті. Він писав, що скіфи направили персам «лист», який
складався з жаби, миші, птаха та п’яти справжніх стріл. Як на вашу думку, що б
він міг означати?
(Відповіді глядачів).
Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як
жаба, ховатися в норах, як миша, і літати, як птах, то ви будете засипані
нашими стрілами, як тільки ступите на нашу землю».
1 –
ведучий.
Знайте всі, мої шановні,
Не забудьте це, бува:
У людей є звуки мовні,
Що складаються в слова.
2 –
ведучий.
Звуки, зібрані у слово,
Ще в далеку давнину
Утворили рідну мову,
Українську, чарівну.
3 – ведучий.
А щоб ми все розуміли,
Щоб могли багато знать,
Знаки – букви нам створили,
Щоб писати і читать.
4 – ведучий.
Їх взяли, пошикували,
Щоб нікого не згубить.
Та Абеткою назвали-
Ось її нам треба вчить!
(Звучить пісня «Любіть рідну
мову»)
1 – ведучий. Багато століть пройшло,
доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.
2 – ведучий. Наше слов’янське письмо – знайомі і звичайні літери абетки –
пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас.
На нашу землю ця азбука прийшла
тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась, аж поки не стала такою, якою ми
сьогодні користуємося. Важко навіть сказати, скільки людей протягом століть
доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і писати.
3 – ведучий. Та не завжди мова
вільно могла звучати і розвиватися в Україні.
(Інсценізація «Дівочі
вечорниці»).
1 – дівчина. Дівчата, а ходімо на
пагорб на вечорниці, я покажу вам, що купив мені батько.
2 – дівчина. Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав і
книги такі гарні купує. А я хоч і хочу, та немає за що вчитися.
3 – дівчина. Не сумуй. Не одна ти не
вмієш читати і писати. Та що вдієш, що батьки наші бідні, ледь хліба та каші
вистачає на зиму, та й пан погано гроші платить.
4 – дівчина. А в мене не те що книг,
чобіт на зиму немає. Буду сидіти в хаті, бо як же босій по снігу ходити.
5 – дівчина. Давайте краще заведемо
нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце
ще не сіло.
(Звучить українська народна
пісня).
Наглядач. А што это вы здесь бездельничаете? Ану быстро работать, а то
не защитаю день. Разорались своими холопскими песнями. Лучше бы наш,
благородный язык учили, панский.
3 – ведучий. Історія кожного народу
має героїчні й трагічні, щасливі й нещасні сторінки. На долю України випали
великі поневіряння: турецько – татарські орди, польські феодали, російський
царизм хотіли поневолити наш народ.
4 – ведучий. Забороняли мати власну
історію, культуру, мову. Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української
мови».
1 – ведучий. 1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
2 – ведучий. 1775 рік – зруйновано
Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
3 – ведучий. 1862 рік – закрито
українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі
української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.
4 – ведучий. 1876 рік - указ російського царя Олександра ІІ про
заборону друкування нот українських пісень.
1 – ведучий. 1884 рік – закрито всі
українські театри.
2 – ведучий. 1908 рік – вся культурна
й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
3 – ведучий. 1914 рік – російський цар
Микола ІІ ліквідовує українську пресу – газети і журнали.
4 – ведучий. 1938 рік – сталінський
уряд видає постанову про обов’язкове
вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1 – ведучий. 1983 рік – видано постанову про так зване посилення вивчення
російської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навіть
багатьма українцями.
2 – ведучий. 1989 рік – видано
постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну
загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що
позначається ще й сьогодні…
1- й учень.
Зневажати мову мамину – біда,
Котра пустими зробить наші душі.
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
2 – й учень.
Зневажати мову – зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.
3 – й учень.
О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був, і є, і буде у віках.
(Лунає пісня «Наша мова»)
3 – ведучий. Та й тепер дехто не дуже
хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою
мовою, якої не існує в світі.
(Інсценізація «Зустріч друзів»)
Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:
Василько. Пашлі надвір. Там такі
класні сорєвнованія.
Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і
не поправив.
Михайлик. Ходімо.
Василько. Ти за кого будеш боліти?
Михайлик. Та, напевно, за своїх
уболіватиму.
Наталка. Пацани! Подождіть мене.
Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітеля!
Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.
Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки
у відрядженні?
Василько. Да. А чьо ти хотів?
Михайлик. Та хотів попросити у твого
тата один підручник. А клои вони повернуться?
Василько. Да на неділі.
Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не
міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що
мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні
ти живеш.
(Йде від друзів)
Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько.
Навчись говорити.
Василько. А ти сама як розмовляєш:
двоюшник, цвіток. Де ти таких слів набралася?
Наталка. Злий ти, піду до Михайлика.
(Втікає).
Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів
тебе образити.
Вчитель. Кожна людина, яка поважає себе,
країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно
і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову і
буденну.
1- й учень.
Як хочеш, друже, шану всюди мати,
Навчися рідну мову шанувати.
Вона – твоє обличчя, твоя доля.
На це була свята Господня воля.
2 – й учень.
Ще в давнину признав її весь
світ,
Та скніла у неволі тьму століть.
Тепер вона розкута і підмоги
Від нас чекає, щоб звестись на
ноги.
3 – й учень.
Подаймо руки їй, введімо в
господу-
Нащадки українського ми роду-
І будем рівні серед рівних в
світі,
Й до нас серця залишаться
відкриті.
4 – й учень.
Мово! Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
1 – й ведучий.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі великого народу
Ніжна і замріяна душа.
2 – й ведучий.
Із дерева роду зростає пагіння
І лине до сонця, до світла.
Стрічай, Україно, нове покоління,
Що ніби, веселка розквітло.
3 – й ведучий.
Стрічай, Україно, чарівне
суцвіття
Дітей своїх рідних у школі!
Сміливо веди їх у тисячоліття
У щасті, з любов’ю до волі!
Вчитель. Настав час надати слово нашим
юним поетам. Попросимо бути до них поблажливими, адже це тільки перші спроби
пера.
(Юні поети декламують свої доробки).
Не цурайтесь мови – мови тата й
мами,
Мови діда й баби, предків наших
всіх,
Бо її цуратись – сором непошани,
Бо її цуратись – перед Богом
гріх!
На Землі народів Бог створив
багато
І подарував їм скарб усяких мов,
І у кожну мову, гарну і багату,
Вклав свою небесну ніжність і
любов.
Всі народи світу – то Господні діти,
Всіх народів мова – то Господній
дар.
Але мова мами – найрідніша в
світі,
В ній є все: і святість, і краса,
і чар.
Молитва до мови
Мово! Пресвятая Богородице мого
народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з
дніпровської води, від зорі й місяця народжена.
Мово наша! Мудра берегине, що не
давала погаснути волелюбності, славі й гордому духу.
Мово наша! Ти зцілювала втомлених
духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили
Тебе, цілющу джерельцю.
Прости! Воскресни! Повернися!
Возродися!
дякую за творчу роботу!
ВідповістиВидалити